proben | (no subject)

Оригинал взят у

Мій прадід до останнього свого дня свого довгого життя тримав кролів. Вже й сил майже не було, вже ледве ходив, і все одно тримав двійко.

У тридцять третьому кролів чомусь не забрали: не худоба ж. Лише обклали податком і змусили здавати шкурки й м’ясо.

Тими кролями дідо і свою сім’ю врятував, і сусідів. І стеріг їх, як найдорожчий скарб.

А ще розповідав, що хліб, що забрали у людей, так і не вивезли. Згорів він на товарній станції.

І все одно, навіть порчене зерно людям не віддали...